Кохайтеся, чорнобриві, та не з Воронами Антіванці - чужі люде, Роблять лихо з вами. Ворон любить, жартуючи, Жартуючи кине Піде він в свою Антиву, А стражиха гине. Якби сама, ще й нічого, А ще і бабуся*, Що іде усе за нею... Каже - "Спать боюся!" Серце в'яне, співаючи, Коли знає за що, Леліана не пробачить, А скаже - Ледащо! Кохайтеся, чорнобриві, Та не з Воронами, Антіванці - чужі люде, Лиш граються вами. Не слухала чорнобрива Ні Вінн і ні Лельки, Полюбила антіванця, Як знало серденько. Полюбила Араная, В наметик ходила, Поки себе, свою долю Там занапастила. Кличе Огрен вечеряти, А дівка не чує, Де жартує з Аранаєм, Там і заночує. Не дві ночі з меду очі Любо цілувала, Поки слава на весь табір Недобрая стала. Нехай собі тая відьма Що хоче, говорить Вона любить і не чує, Що вкралося горе. Прийшов Тальєсен с Антиви, Каже "Зєв, зі мною!" Ти ж не стражева підстилка! Мені без тебе - горе!" Антіванець, не зморгнувши, До Тальки тікає, Дістає свої ножі він, І все ж нападає... Та не вбила Зєвку дівка, Каже "Дуй в Антиву! До своїх пташок поганих, Ти ж мене покинув!..." Зєвка йде, і не вернеться, А стражиха плаче: "Та чого така тупа я? Втратила я вдачу!" І біжить вона до ельфа, Каже: "Аранайко! Постривай, мій дорогенький! Ти стомився, зайко? Ти злякався чи, Зєвранчик? Серце, подивися, Їй творець мій, я ж магічка!" "Дурна, одв'яжися!" "І ти мене покидаєш? А ти ж присягався!" "Ти, гадаєш - діло знаєш? Думаєш, злякався? І не перша ти такая Ну то й що, що спали? В мене дівок пів-Антиви І горя не знали!" "Чи закоханий ти в себе?" "Вгадала, "амора"! А тепер тікай від мене, І не буде Мора!" Пішла дівка у столицю - Іде, тихо плаче, Прийшла бабця**, дівці каже: "Та що він там значив!" Та не слухала дівчина, Пішла - Архідємон. Виліз, падло, ще й крилатий! Такая проблєма! Йде магічка все ж до нього, Морріган відшила: "Я не буду жити, відьмо! Не йди з мене, сило!" У руках чомусь і меч є - Як встромить в дракона! Кров повсюду, ще і сяйво... Вмерла чорноброва... А в Антиві Зєвка плаче - По стражу сумує, Та зосталась лише пам'ять, І тую марнує... Ферелден увесь сумує, Хоч Мору не стало, Та й зі стража тільки слава, Могила зосталась... Кохайтеся, всі магічки, Та не з Воронами, Бо як кине із карети - Буде лихо з вами! *Бабуся - имеется в виду Винн. ** Бабця - см. Бабуся.
Vova
